17-окт
"Ой, на сурмі граю..." Ой, на сурмі граю, граю,
Долю свою викликаю,
В очі долі заглядаю -
Щастя й радості питаю.

Ой на сурмі граю, граю,
Чари музи виливаю,
Проводжаю в світ чарівний,
Проводжаю в світ цей дивний.

"Доле, доле-плутаниця,
Доле, доле-чарівниця!
Подаруй талану трошки,
Дару сивої ворожки,
Дай знання життя людського,
Дай сміливості такої,
Щоб жилося - аж крутилось,
Все навколо засвітилось!"

Ой на сурмі граю, граю,
Свою долю закликаю,
Щастя щирого питаю,
Радість у житті чекаю.

Доля щиро посміхнулась,
Повела бровами грізно:
"Ой не буде щастя пісні,
Що його так просить слізно!

Щастя - то не дар небесний,
То не дарма всім дається.
Це винагорода в битві,
Коли вмієш щиро жити,
Коли вмієш душу вкласти...
Так народжується щастя!"

Ой, на сурмі граю, граю...
Щастя в долі не питаю.
Більше не боюсь й не плачу
Й не даюсь в полон розпАчу.

Щастя буде там, де сила,
Де тріпоче серце живо,
Де сурма не завиває,
Де пісень других співає.

17.10.2013
01-фев
Продолжается мой музыкальный вечер.

Диана Арбенина. Одна из любимейших исполнительниц. Отношу её к тем, кто не надевает маску, выходя на сцену. Она живая. подписалась на её канал на "Трубе" и нашла там вот такое интересное видео.

[center][/center]

Удивительная песня в очень хорошем исполнении. Украинский язык для Дианы чужой, но как глубоко она прочувствовала песню и передала её слушателям. Апплодирую стоя!
30-янв

Схожість

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 664
Схожість


Чимсь ти на мене схожа.
Здається, що саме очима.
А саме синцями під ними,
натомленим поглядом.
Мабуть, ти вже також втомилась
чекати на кращі зміни,
чекати хоч якісь зміни.
Синці під очима...
То, мабуть, ти не висипалась
та багато плакала,
багато бачила,
багато читала і плакала.
Усього було багато.
І очі тепер залишились
в розтертих до сірого повіках
під час істеричного плачу
серед ночі наодинці зі своїми страхами.

Здається, ти схожа на мене...
Та це тільки здається,
бо, хоч твоє серце ще б’ється,
ти пересилила жагу до смерті
і продовжуєш вичавлювати із себе
терпимість до життя...
А я не така.

29.01.2013
07-янв
Навіщо кожен раз іти у сни?
Чекати провидіння і прозріння?
Можливо, краще жити в напівсні
невиспаним і м'ятим привидінням.
У розпалі сучасного життя
на попелищах душ гуляє вітер.
І струн не грає музика жива,
а тільки скиглить і скрегоче тихо.
Навпошепки й навшпиньки пробіжу,
щоб зомболюди не відчули жару.
Я краще новий світ створю з вогню,
ніж в попелі заграюся пожаром.
Так сталось, що в скаліченій душі
не кожен може вгледіти прозріння,
тому не вірять люди в свої сни,
відмахуються й забувають тіні.
А майбуття зникає у віках,
коли ми так нещадно себе нищим.
Які ж плоди на звуглених гілках,
коли гниле і чорне корневище?

07.01.2013
05-ноя
Один із моїх найулюбленіших поетів - Василь Стус. Дуже подобається мені його збірка "Веселий цвинтар". Перечитувала нещодавно і дивувалася, що і сьогодні не припинила вона бути актуальною і однаково болючою для читачів.

Приємного прочитання!


Василь Стус
"Веселий цвинтар"


НАД ОСІННІМ ОЗЕРОМ
Цей став повісплений, осінній чорний став,
як антрацит видінь і кремінь крику,
виблискує Люципера очима.
П'янке бездоння лащиться до ніг.
Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на утлу синь, високогорлі сосни
і на пропащу голову мою.
Охриплі очі збіглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищенний,
а чуєш, чуєш протяг у душі!?

26-мая
Ти збирав мене по крихті
В рухах, поглядах, словах
І повторював щомиті,
Що тобі потрібна я.

Але сталося печальне -
Ти не втримав, не зберіг
І кидаєшся вінчальним
На засмічений поріг.

Розриваєш квіти, стрІчки,
В тебе сльози на щоках,
Нащо смикати по крихті,
Якщо вся твоя була?

02.06.2011
26-мая

Прости

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 773
Прости мені мій сум!
В твоїй душі так тоскно, сухо, мляво…
Я втрачаю
В потоці слів, думок і кодів
Всю себе.

Так хочеться до тебе! Аж не можу.
В твоїй душі так мало місця,
Що там живе лише моя частина.
А як же я?
Я ж вся твоя
До нутрощів клітини.
А ти… лише надпив…
Печальна дегустація.
Не до смаку тобі вино таких сортів.

30.03.2011
26-мая
Я іноді пишу вірші…
Я іноді у них згораю…
А краще там, ніж у житті,
Бо там мене ніхто не знає.
Сама собі… собі сама…
Словесних формул накидала
І думаю, що то вірші,
Хоч в це я вірить перестала…
Якісь вони сухі, пусті
Були і зараз не змінились…
І жить не хочеться мені,
Коли у них себе вселяю…
Чому не створюю краси,
Чому будую несвідоме,
Чому не маю більше сил
На внутрішню перебудову
Чому працює мозок мій,
Неначе там живе пухлина…
А я не маю більше сил…
Бо я лише проста людина…
Що толку у словесній грі,
Коли її ніхто не слуха…
Ти ж знаєш, ми тоді мовчим,
Коли усі заткнули вуха…
Ніхто не хоче прочитать
Не те що слова – навіть букви…
Поезія – що ти тепер???
Самі беззначеннєві звуки…
І залишається мені
Собі читати свої вірші…
Мовчати… плакати… сумні!
А ти які тепера пишеш???
На що ти тратиш свій талант?
Чи, може, він вже догорає?
Так само десь у тишині
Собі свої вірші читаєш???
Стоїш. Вікно суїцидальне…
Мовчиш і думаєш востаннє.
Поете, де твої вірші?
Хто далі нам розкаже правду???

Я інколи пишу вірші…
Хай і невмілі, й невідомі,
Але вони наснагу жить
Дають мені, коли не можу!
Вони як рятівний жилет,
Що грудям дихать дозволяє…
Якби я не писала їх,
То як жила би… я не знаю…
03.11.2010
26-мая

Утилізація

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 818
Мене утилізують із життя!!!
Негодна будь-якому середовищу…
І всі мої слова – лише сміття
З мого бридкоголосого родовища…
Кричу, шепочу, йду навпомацкИ…
А що до того… а чи що із того???
Мої слова (нехай сміття) – МОЇ!
А ти чого??? Тобі ж нічого з того!

Я перезавантаженим ярмом
Колись впаду і щезну безпричинно…
Можливо, і не скаже вже ніхто,
Ким я була і через що я жила…

Переплетіння фраз і почуттів…
Мені здавалось так!!
А всі…
Там бачили лише набір із літер.
То де ж слова… до них ще пива літер…
І все – поезія живе. ТРІУМФ!!!

Кому потрібна? Увесь цей час
Мені здавалося чомусь,
Що вийде щось із нас…
Що я іще живу…
Утилізована чи реконструкція???
Сміття чи мозкореволюція???
Слова чи голос з підсвідомості???
Плювати… я повзу навпомацки…
03.11.2010
26-мая

Мить

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 824
Я зникаю в тобі. Розбиваюсь минулим й майбутнім.
Я існую тепер і не знаю, як буде колись.
Цим життям, цим одним незабутнім,
Я завдячую всім, що були, попереднім життям.
Я не мрію про світ. Я не хочу без сенсу історій.
Хай це буде лиш мить, але я зрозумію – жива.
Неважливо із чого – мінорів, мажорів,
Так захочеться жити й побути собою хоч раз!
Я звільнюсь! Безперечно я скину кайдани.
Зможу заново думати, інше зумію творить
Зроблю крок самотужки – без тата і мами
Й проживу я достойно цю радісну мить!
Хай ти будеш ніким і в ніякому світі,
Ні для чого народжений, та важливий для всіх.
Та не бійся навчитися вірити в світло,
Бо як зможеш ти потім, як щойно не зміг?
18.10.10