26-мая
Я іноді пишу вірші…
Я іноді у них згораю…
А краще там, ніж у житті,
Бо там мене ніхто не знає.
Сама собі… собі сама…
Словесних формул накидала
І думаю, що то вірші,
Хоч в це я вірить перестала…
Якісь вони сухі, пусті
Були і зараз не змінились…
І жить не хочеться мені,
Коли у них себе вселяю…
Чому не створюю краси,
Чому будую несвідоме,
Чому не маю більше сил
На внутрішню перебудову
Чому працює мозок мій,
Неначе там живе пухлина…
А я не маю більше сил…
Бо я лише проста людина…
Що толку у словесній грі,
Коли її ніхто не слуха…
Ти ж знаєш, ми тоді мовчим,
Коли усі заткнули вуха…
Ніхто не хоче прочитать
Не те що слова – навіть букви…
Поезія – що ти тепер???
Самі беззначеннєві звуки…
І залишається мені
Собі читати свої вірші…
Мовчати… плакати… сумні!
А ти які тепера пишеш???
На що ти тратиш свій талант?
Чи, може, він вже догорає?
Так само десь у тишині
Собі свої вірші читаєш???
Стоїш. Вікно суїцидальне…
Мовчиш і думаєш востаннє.
Поете, де твої вірші?
Хто далі нам розкаже правду???

Я інколи пишу вірші…
Хай і невмілі, й невідомі,
Але вони наснагу жить
Дають мені, коли не можу!
Вони як рятівний жилет,
Що грудям дихать дозволяє…
Якби я не писала їх,
То як жила би… я не знаю…
03.11.2010
26-мая

Утилізація

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 818
Мене утилізують із життя!!!
Негодна будь-якому середовищу…
І всі мої слова – лише сміття
З мого бридкоголосого родовища…
Кричу, шепочу, йду навпомацкИ…
А що до того… а чи що із того???
Мої слова (нехай сміття) – МОЇ!
А ти чого??? Тобі ж нічого з того!

Я перезавантаженим ярмом
Колись впаду і щезну безпричинно…
Можливо, і не скаже вже ніхто,
Ким я була і через що я жила…

Переплетіння фраз і почуттів…
Мені здавалось так!!
А всі…
Там бачили лише набір із літер.
То де ж слова… до них ще пива літер…
І все – поезія живе. ТРІУМФ!!!

Кому потрібна? Увесь цей час
Мені здавалося чомусь,
Що вийде щось із нас…
Що я іще живу…
Утилізована чи реконструкція???
Сміття чи мозкореволюція???
Слова чи голос з підсвідомості???
Плювати… я повзу навпомацки…
03.11.2010
26-мая

Осень

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 828
Слёзно плачет осень золотая,
Воспетая Пушкиным и другими поэтами.
Густо проливными умываясь,
Жалеет об изгнанном маленьком лете.
Грустно смотрит одна-одинёшенька
Раскрасневшимся глазом луны
На поля, что в страда не докошены
Остаются на зиму грустить.
Растрепала деревья и травушку,
Бьёт истерикой листводождей.
И забытого сына-журавушку
Блудит небом над бездной морей.
Как стихийное общее бедствие,
Разрывает она небеса.
Обвиняет во всех последствиях
Больно вытекшая слеза.
И зачем столько биться в истерике,
Разгоняя живое вокруг.
Через год в том лесу, на том береге
Снова встретит тебя милый друг.
И скользишь в зиму ты гололёдами,
Спотыкаясь и падая вниз,
Не приучена прошлыми годами
К безответной летней любви.
18.10.2010
26-мая

Мить

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 824
Я зникаю в тобі. Розбиваюсь минулим й майбутнім.
Я існую тепер і не знаю, як буде колись.
Цим життям, цим одним незабутнім,
Я завдячую всім, що були, попереднім життям.
Я не мрію про світ. Я не хочу без сенсу історій.
Хай це буде лиш мить, але я зрозумію – жива.
Неважливо із чого – мінорів, мажорів,
Так захочеться жити й побути собою хоч раз!
Я звільнюсь! Безперечно я скину кайдани.
Зможу заново думати, інше зумію творить
Зроблю крок самотужки – без тата і мами
Й проживу я достойно цю радісну мить!
Хай ти будеш ніким і в ніякому світі,
Ні для чого народжений, та важливий для всіх.
Та не бійся навчитися вірити в світло,
Бо як зможеш ти потім, як щойно не зміг?
18.10.10
26-мая
За меншу кількість фраз мене не стане менше.
За менше слів «люблю» не піду назавжди.
Лише за кожен ранок, лише за кожен вечір
Я можу все лишити і просто так піти.
Мені так мало світла у ясний день без тебе,
Так тяжко рвати груди вдихаючи щораз,
Лиш сльози, як рятунок, цілющим диким медом,
Вриваючись у серце, тремтливо миготять.
І як можливо в світі брести кудись без тебе?
Як можна не розбитись, зриваючись з небес?
Ніяк. Не може бути. Так необхідно. Треба!!!
Бо я німа без тебе. Який від світу сенс?
12.10.10
26-мая

Вне времени

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 887
Плавленым сыром скользим по гренке истории.
Иногда проникая в неё, а иногда оставаясь лишь в собственной памяти.
Ты – моя память. Я – твоя память.
Имеет значение лишь то, что мы будем помнить друг друга.

Мы проникаем друг в друга. Мы чувствуем друг друга.
Так случается, потому что мы живы – мы чувствуем.
Мы понимаем, что вечность – тленна, но мы – не вечны,
Поэтому мы будем помнить друг друга
Вне времени
Вне пространства
Вне общества
Вне мира
Только внутри друг друга
И это значит намного больше,
Чем если бы нас помнило всё человечество!
18.10.2010
26-мая

Улицы

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 860
бродить вдвоём по улицам тёмным,
считать на небе уставшие звёзды...
провожать луну. слушать ветер.
и встречать в обнимку рассветы.

зажигать фонари одним поцелуем
и смотреть мечтательно под ноги в лужи.
почему нет на свете приятней мгновений,
когда мы друг для друга, как два откровенья,

как два зеркала с одним отраженьем,
как одно на два сердца сердцебиенья?
звёзды падают жарко в ладони влюблённых.
для них в этот миг всё на свете умолкло.

счастье быть и любить. под закаты-рассветы.
и всё это хранить от зимы и до лета.
18.10.2010
26-мая

Необыкновенна

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 933
я не умею быть обыкновенной.
я не умею просто ждать тебя.
я так устала ветром переменным
тебя хранить. тебя обогащать.

я закрываюсь каждый раз всё больше.
я научилась выжить на земле.
но ты такой меня принять не хочешь.
а я не буду фруктами в желе!

безропотно. бесспорно. невесомо.
я - сумасшедшая. сошла сама с ума.
как сходит с гор лавина снежным комом.
я стала небезвинно влюблена.

не научусь я быть обыкновенной!
я не хочу! я не умею быть!
тогда пусть перемешивает тленным
забытым сором грустные мечты.

уносит. не смогу просить безспросу.
а ты стоишь в упор меня понять
не сможешь, не умеешь и не сложишь
я пазлом не была. им сложно стать.

прощай? мгновенье, ты - неповторимо!!!
последний взгляд без сахарных люблю,
которые всегда проходят мимо...
их не ловлю... я не люблю... люблю...
04.06.2010
26-мая

У сні

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 713
Собі брешу (та розумію – марно),
що ми спимо,
що то все нереально.
Що я несправжня.
І несправжній ти.
Тому що ми спимо.
Ми уві сні.

Торкаючись земних повік руками,
Я бачу сни, в яких усе насправді,
В яких ролей не граємо зухвало,
А живемо.
Такий прекрасний сон!!!

І ти щасливий був!
Я з того так раділа,
Бо ти сміявся.
Ти щасливий був…
Я сивину ховати перестала.
І зморшок не боялася у кутиках очей.
Трималися за руки.
Торкалися вустами.
Стояли на колінах на заході епох.

І я така щаслива,
Що Всесвіт був із нами,
Що ти мене тримався,
Що ти згорав думками…

Та я прокинусь вранці…
Піду у сіре місто
Ногами лоскотати асфальтний бруд доріг.
І ти мене не зможеш
Так просто тут тримати,
Де я жива вже ледве,
Де я не бачу снів…

І жити тут обридло.
І бути тут обридло.
Вмирати тут обридло.
Бо то несправжній ти!!!
Верни мій сон, коханий,
Де ти був чистий ранок,
Де ти був тихий легіт,
А я була вода.
Де я світилась росами
Над свіжими покосами,
Де я вмивала сонечко,
Де я була жива.
18.04.2010
26-мая

Степ

Из Увлечения / Поэзия, просмотров: 740
Цей степ. там бігали босОніж.
Приємно ступні лоскотав.
Цікаво ніжив підвіконня
і дивно в хату заглядав.

Він проникав крізь скло колоссям,
корінням двері відчиняв,
безсмертником квітчав волосся
й зерном нестиглим годував.

У серці він плекав ромашки,
і їх щоліта дарував.
Яким для нього було щастям,
коли до річки ним я йшла!

Вмивався він росою вранці,
і небо цілував удень.
І п"янко снив собі в тумані.
у снах він бачив знов мене.

Мій степе мрій! Простори рідні!
Твій життєдайний колосок
і досі сниться мені в місті,
як я не йду з твоїх думок.

26.02.2010